«Найбільше боявся за дітей, що з ними щось може статися»: актор та військовий Геннадій Попенко про виклики під час великої війни

Перевести сайт на Украинский

Популярний актор, а нині військовий Геннадій Попенко продовжує створювати документальні стрічки. У День Незалежності відбудеться прем’єра інформаційно-пізнавального проєкту «Загублений світ. Повернені скарби» (2+2). Випуск присвячено поверненню українських історико-культурних цінностей, які росія безкарно викрадала в усі часи. На жаль, зізнається Геннадій, досі багато з них залишається на росії.

В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Геннадій Попенко розповів про зниклі українські цінності, згадав перебування в окупації та свої найбільші страхи.

«Будь-яка українська цінність має бути в москві»

— Геннадію, зараз ви проходите лікування, як почуваєтеся?

ВІДЕО ДНЯ

— Отримав складний перелом колінного суглоба, розриви зв'язок. Травма є тяжкою, потребує тривалого лікування і довгої подальшої реабілітації. На самопочуття травма не впливає. Я лишаюся на військовій службі, але перебуваю у відпустці за станом здоров'я.

— Як вдається поєднувати військову службу та роботу на телебаченні?

РЕКЛАМА

— Нереально — це коли не можна і не сильно хочеться. Відповідно, за наявності великого бажання можна шукати можливості. Є відпустки, є відрядження. Але звісно виходить неповноцінний формат роботи. Лише згадки про професію мирного часу. Тим паче, що вільний час хотілося б повністю присвячувати родині. Проте вони із розумінням ставляться до нових викликів.

Геннадій із сім’єю

— Яким було ваше найбільше враження під час створення проєкту «Повернені скарби»?

РЕКЛАМА

— Коли до тебе потрапляє стільки додаткової інформації, то скорегувавши її із власними знаннями, можна робити висновки. Скарби — це не лише золото. Скарби — це й гетьманські символи влади, оригінали історичних документів. Пробачте, але навіть тіла закатованих та вбитих українських діячів. Це ті основи, на яких ґрунтується національна історія, ідея, гордість, свідомість.

Росіяни робили все, щоб кожне наступне покоління українців все менше асоціювало себе з Україною. Не знало правди, не розуміло, хто є ворог, не відчувало звитяги та болю попередників. Вражає обсяг зробленої ворогом робити. Вражають розміри засобів, наполегливість їх застосування.

РЕКЛАМА

— Які скарби так і не вдається повернути?

— «Будь-яка українська цінність має бути в москві». Саме так там і вважали увесь час. Що за часів імперії царської, що радянської, що федеративної. Туди вивезли у 1912 році і Перещепинський скарб. 75 кг виробів з дорогоцінних металів. Які мають історичне значення й допомагають дослідити історію кочових народів, що проходили нашою територією.

Тотальне вилучення церковних цінностей на початку 1920-х, серед яких були не просто дорогоцінні храмові та вжиткові речі, а історичні та культурні артефакти. Таких прикладів можна перераховувати багато, від 17 ст. до нинішніх пограбувань українських музеїв. І найбільший скарб, який точно вже не повернути — це українці, що віддали життя на війні з московщиною.

«Багато хто живе так, ніби війни не існує»

— Що в вас остаточно змінилось з часів великої війни?

— Остаточно майже нічого не змінилося. Окрім усього життя.

— Які зараз відчуття?

— Відчуття? Коліно болить. Відчуття, що українцям потрібно зібратися. Невелика країна переможе імперію тоді, коли кожен українець буде усвідомлено ставитися до реальної ситуації. Не ховати голову в пісок, а робити все, що можна саме тут і саме зараз.

Але багато хто живе так, ніби війни й загрози зникнення України не існує. До прикладу, дружина вже 3 роки з однодумцями плетуть маскувальні сітки. Організували 10 навколишніх сіл. Але у одному великому селі волонтерською діяльністю займається лише 1 родина. Багатодітна. Мама плете сітку, робить окопні свічки, батько зварює пічки-буржуйки, турелі для кулеметів.

А більш наочний приклад — стрічка соцмереж кожного з нас. Скільки там віртуальних друзів, що створили собі паралельний світ. Хтось зник на пару років і з'явився зараз. Так ніби нічого і не було. Хтось за кордоном працює з росіянами. І переконує мене (та себе), що то хороші росіяни.

«Українцям потрібно зібратися. Невелика країна переможе імперію тоді, коли кожен українець буде усвідомлено ставитися до реальної ситуації. Не ховати голову в пісок, а робити все, що можна саме тут і саме зараз», — каже Геннадій.

«Депресія певною мірою є корисною»

— Що вас мотивує?

— Мотивує те, що я нікуди не хочу їхати. Я люблю Україну. Хочу, щоб мої діти були тут щасливими. Але водночас і мали вибір, де шукати свого щастя. Щоб їм не довелося жити в країні-концтаборі із царьом-батюшкою та переконаннями, що Україну створив чи то ленін, чи австрійський штаб.

— Багато хто пережив чи переживає депресію…

— Звісно і я знайомий із цією панною. Гадаю, що усі творчі люди проходять через неї. Певною мірою вона є корисною. В депресивному стані ти інакше дивишся на світ. Надмірні захоплення, марні надії, примарні цілі, що видавалися реальним планом, у стані депресії піддаються жорсткому перегляду і переосмисленню. Якщо депресію використовувати, а не просто проживати, то з неї можна вийти з новим досвідом. Ба більше, навіть планом дій.

— Що найчастіше згадується з перших місяців великої війни?

— Стан безвиході в окупації. Настільки потужний, що такого не відчувалося протягом усього життя. Зазвичай ти можеш змінити майже все у своєму житті. Країну, людей навколо, роботу. А тут ти нічого взагалі не можеш змінити. Можеш лише чекати та вчиняти дрібні дії тактичного характеру. Щоб родині було що їсти, щоб нікого з родини не помітили росіяни. Найбільше боявся за дітей, що з ними щось може статися. Звісно, і родина, і власна безпека важливі. Але цих малих саме ти привів у світ і є відповідальним за них.

— Чому вас навчила війна?

— Що все відносно. І рівні викликів можуть бути такими, до яких ти не готувався. Проте не можна опускати руки навіть тоді, коли не знаєш, як саме маєш боротися. І зрештою вихід буде. Відчай чи надія — це лише емоції. Але допомагає лише дія.

— Що в життя вже не повернеться ніколи?

— Невибірковість. Знайомств, контактів, спілкування. Поряд мають бути лише такі люди, що тверезо оцінюють ситуацію, знають, що потрібно в ній робити. Ніякі напіввиміри, домовленості «десь посередині зійдемось» неприпустимі.

Раніше Григорій Герман розповів про життя під час великої війни: «На нас чекає черговий розвал російської імперії. Я впевнений».

Источник

Сео продвижение Одесса